Місто Сцилі, Північна Африка, 180-й рік
Скороход приніс послання, що військо вже наближається. Срібляр Сперат мусив вирішити, чи забирати священні сувої церкви із собою до в’язниці. Він пішов до кедрової скрині, де вони лежали, і став складати їх у торбу. Галас на вулиці чимраз гучнішав, аж поки гуркотання, що супроводжало легіон до дверей Сперата, не розрослося до оглушливого тупоту ніг. Чи буде сувоям безпечніше з ним, чи у схованці? Останнім часом римська влада перетрушувала все навколо, шукаючи і спалюючи писання, які християнська спільнота вважала авторитетними – листи Павла і чотири Євангелія. Відмова оберігати ці писання була в очах Церкви актом зради – відреченням від віри та надії на небеса.
Сперат був римським громадянином, який за законом мав певні права. Передусім погани захочуть, щоб він відрікся від своєї віри, і, напевне, дозволять взяти із собою листи як спонуку. Він вирішив забрати їх. Відкрите місце часто буває найкращою схованкою.
Імператор Марк Аврелій звинуватив християнську спільноту в тому, що вона спричинила голод, який дошкуляв імперії, і це призвело до переслідувань аж до самої Галлії, де християн підносили на дибі і волокли на шпичасті ліжка, уже не кажучи про інші моторошні тортури. Але Марк Аврелій помер попереднього місяця, в березні. Казали, що його наступник Коммод був набагато прихильніший до християн, тому що мав навернену наложницю у своїй оселі. Щодень могла надійти звістка про припинення переслідувань. Якщо Сперат збереже листи Павла в безпеці хоч якийсь час, вони зможуть залишитися у Церкві. І навіть сам Сперат може вийти з в’язниці неушкодженим.
Наказ про його арешт оголосили перед дверима. Сперат поспіхом обійняв свою дружину Лукію й дітей, а тоді швидко вийшов на двір до охоронців, поки ті не завдали кривди його сім’ї.
***
Тільки у в’язниці Сперат збагнув остаточно, чому він відчув спонуку забрати листи Павла із собою в ув’язнення. Римляни зібрали дванадцятьох членів Сцилітанської церкви: сімох чоловіків – Сперата, Нарзала, Кіттіна, Ветурія, Фелікса, Аквіліна, Лаетанція, і п’ятьох жінок – Януарію, Ґенросу, Вестію, Донату і Секунду. Їх тримали у схожій на печеру в’язниці, розташованій під казармами римського гарнізону. Вони співали гімни та молилися разом, незважаючи на страх, що видавався важчим, ніж їхні кайдани. Їх живили слова, які Павло написав перед своїм мучеництвом.
Особливу увагу Сперата привернули завершальні рядки Павлового Першого листа до Тимофія: «Борися добрим подвигом віри, тримайся вічного життя, до якого ти був покликаний, склавши добре визнання перед багатьма свідками. Заповідаю тобі перед Богом, Який усе оживляє, та Ісусом Христом, Котрий склав добре свідчення при Понтії Пилаті, – щоб ти зберіг заповідь незаплямованою, бездоганною, аж до Приходу Господа нашого Ісуса Христа» (1 Тимофія 6:12-14).
Ім’я Сперат означає «надія». Там, у темряві, він намагався забути свій страх і знайти надію, яку нездатна перемогти навіть могила.
***
У липні християн Сцилі перевезли до столиці африканської провінції, Карфагену (тепер це столиця Тунісу місто Туніс) 17 липня шестеро з дванадцяти постали перед судом під головуванням проконсула Віґелія Сатурніна. У залу суду принесли зображення імператора і фіміам, щоб звинувачені християни змогли скласти жертву поганському Риму.
Сатурнін оголосив Сперату, що той ще може вийти на волю. «Заприсягнися генієм володаря нашого імператора», – сказав він.
Сперат пригадав Павлове попередження Тимофієві й переповів його у своїй відповіді. «Я не можу поклонитися власті цього світу, – мовив він, – а радше служитиму тому Богові, якого ніхто з людей не бачив і очима бачити не може. Я знаю свого Господа, Царя царів та Імператора всіх народів».
«Ви справді вірите в це? – Сатурнін запитав інших. – Хіба ви не розумієте, що прирікаєте себе на смерть?»
Кіттін відказав: «Ми не боїмося нічого й нікого, окрім нашого Господа Бога, який є на небі».
Сатурніна ці слова зацікавили, і він запитав, що носить Сперат у своїй торбі.
«Книги та листи Павла, праведного чоловіка», – відповів той.
Проконсул витлумачив віру Сперата в те, що містили писання Павла, як провину проти римського правосуддя, яка заслуговує на смертну кару. «Цих чоловіків і жінок, – оголосив Сатурнін, – які зізналися в тому, що живуть за християнським обрядом і вперто відмовляються повертатися до традицій Риму, слід скарати мечем».
Християни Сцилі відповіли: «Дякуємо Богові за це».
Слава про Сцилітанських мучеників, як стали називати їх, розійшлася по імперії. Листи Павла, які Сперат носив із собою, були, без сумніву, спалені, але Сцилітанських мучеників пам’ятатимуть за їхню глибоку віру в слово Боже. Врешті-решт на їхню честь в Карфагені (сучасний Туніс) збудували базиліку.
____________________________________
Замовити друковану книгу, завантажити в електронному вигляді, читати відгуки – на сторінці книги.
Станьте частиною служіння «Книги365»! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його. Бог говорить до багатьох сердець через ці книги, відкриваючи Себе та духовно зрощуючи Своїх дітей. Будьте добрим інструментом в Його руці.