Ісусові спокуси в пустелі, описані в Євангелії від Луки, мали на меті відвернути Божого Сина від найголовнішої істини про Нього. Його спокушали повірити, що Він є кимось іншим: “Ти той, хто вміє перетворювати каміння на хліб. Ти той, хто може стрибнути з храму. Ти той, хто здатен змусити інших схилятися перед твоєю силою”. Ісус заперечував: «Ні, ні, ні! Я – улюблений Син Божий!». На мою думку, ціле Його життя – це безперервна боротьба за визнання цієї ідентичності, хай що діється навколо. У пору, коли Його хвалять, і в годину, коли Його зневажають чи відкидають, Він наполегливо стверджує: «Інші покинуть мене, але мій Отець мене самого не покине. Я – улюблений син Божий. Я – надія, що її дає ця ідентичність».

Найбільша пастка в житті – не успіх, популярність чи влада, а самозаперечення, сумніви в тому, ким ми є насправді. Успіх, популярність і влада становлять, безперечно, неабияку спокусу, але вони привабливі тому, що є частиною значно сильнішої спокуси – самозаперечення. Коли ми віримо голосам, які називають нас нікчемними й не вартими любові, – то успіх, популярність і влада виглядають привабливими рішеннями.

Як швидко піддаємося ми спокусі самозаперечення! До прикладу, я пам’ятаю, як виступав перед тисячами людей, і багато хто казав: «Прекрасний виступ!». Та варто було комусь одному підвестися й обуритися: «По-моєму, ви нагородили цілу купу нісенітниць!» – і у моїй пам’яті залишалися тільки ці слова. Коли мене критикують чи покидають на самоті, а мої слова – заперечують, я думаю: «Ну от, це ще раз доводить, що я – ніхто». Замість того, щоб критично проаналізувати обставини або спробувати усвідомити обмеження – свої та інших, я звинувачую себе – не лише за те, що я зробив, а й за те, ким я є. Моє самозаперечення каже: «Я поганий; я заслуговую на те, щоб мене відтіснили на узбіччя, забули, відкинули й покинули».

Чи можете ви розпізнати в собі спокусу самозаперечення, яка виявляється, зокрема, в самовпевненості чи низькій самооцінці? Самозаперечення знаходить вияв у невпевненості в собі або, навпаки, у надмірній гордині. Ні те, ні інше не відображає нашої істинної сутності. Самозаперечення часто вважають невротичним проявом невпевненої в собі людини. Але невроз – це переважно психічний прояв значно глибшої темряви в людській душі: темряви, яку творить почуття своєї небажаності в людському бутті. Самозаперечення – найзапекліший ворог духовного життя, бо воно суперечить священному голосу, який заявляє, що ми – улюблені. Бути улюбленим – ось найголовніша істина нашого буття. Нас – істот, яким властиві і обмеження, і слава, – люблять.

Я кажу це так відверто й просто, бо хоч відчуття любові ніколи не було повністю відсутнім у моєму житті, минуло чимало часу, поки я усвідомив, що це – найголовніша істина. Я метушився довкола цієї істини, шукаючи когось чи чогось, що переконало б мене: я – улюблений. Так, наче вперто відмовлявся почути голос, який звертається до мене з самої глибини мого буття й каже: «Ти – мій син любий, тебе я вподобав».

Той тихий, лагідний голос, який називає мене улюбленим, звертався до мене незліченними способами. Мої батьки, друзі, вчителі, учні й сила-силенна незнайомців, які траплялися на моєму шляху, виражали цей голос у найрізноманітніших тонах. Про мене ніжно й лагідно піклувалися багато людей. Мене терпляче й наполегливо навчали. Мене підбадьорювали, коли я був готовий здатися, й умовляли спробувати ще раз, коли я зазнавав невдачі.

———————————————–

Замовити друковану книгу, читати відгуки – на сторінці книги.

Духовна трилогія Ноуена про те, як вести духовне життя

Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.