Якби сьогодні зробити випадкову вибірку з тисячі християн, то більшість визначила б віру як переконаність в існуванні Бога. За давніших часів для переконаності в тому, що Бог існує, віра як така була не надто й потрібна, адже майже всі сприймали це як щось само собою зрозуміле. Тож віра торкалася радше стосунків людини з Богом: чи довіряє людина Богові. Різниця між вірою як «віруванням у щось, що може існувати, а може й не існувати», і вірою як «довірою до Бога» — величезна. Перша пов’язана насамперед з розумом, друга — з серцем. Перша може залишити нас без змін; друга, по суті, зміни й приносить.
Відчуття благодаті уражає нас у хвилини, коли ми переживаємо величезний біль і нервове напруження. Воно пронизує нас, коли ми йдемо крізь темряву долини беззмістовного та пустого життя… Воно пронизує нас, коли з року в рік у нашому житті так і не з’являється довгоочікуваного жаданого відчуття довершеності, коли в нашій душі, як і десятки років поспіль до цього моменту, панують ті самі старі нездоланні потяги, коли розпач знищує всю радість і мужність. Іноді у такий момент хвиля світла вривається у нашу темряву, ніби якийсь голос промовляє: «Ти визнаний. Ти прийнятий, прийнятий тим, хто більший за тебе, й чийого імені ти не знаєш. Не запитуй його імені нині; можливо, ти дізнаєшся його згодом. Не намагайся робити щось зараз; можливо, згодом ти зробиш більше. Не намагайся нічого шукати; не роби нічого; не плануй нічого. Просто повір, прийми те, що ти прийнятий». Якщо це відбувається з нами, у нас виникає відчуття благодаті.
Ніколи не плутай своє сприйняття самого себе із тайною, яка полягає у тому, що ти справді прийнятий. Хай які недоліки ми маємо, опускати у присутності Ісуса очі не варто. На відміну від Квазімодо, горбаня з Нотр-Даму, приховувати все, що є в нас огидного і відразливого, не треба. Ісус приходить не заради супердуховних, а заради тремтливих і малодушних, які знають, що не все у них чудово, і не надто горді, щоби прийняти дар дивовижної благодаті. Коли ж піднесемо погляд догори, то неабияк здивуємося, побачивши Ісусові очі: широко розплющені від зачудування, вони дивляться на нас з глибоким розумінням і лагідним співчуттям.
Щось пішло геть не так, коли помісна церква відкидає людину, яку приймає Ісус: коли виносять суворий, осудливий, невблаганний вирок гомосексуалам; коли відмовляють у причасті розлученим; коли не погоджуються хрестити дитину повії; коли забороняють уділяти таїнства священнику, якого не позбавляли сану. Ісус приходить до безбожників — навіть у неділю зранку. Його прихід кладе край безбожності і робить нас гідними. А якщо це не так, значить, у саме осереддя християнства ми поміщаємо вкрай безбожну і негідну стурбованість ділами.
Ісус сідав до столу із кожним, хто хотів бути біля Нього, зокрема й із тими, кого з порядних домів проганяли. Під час спільної трапези замість очікуваного осуду вони отримували увагу. Замість поспішного обвинувального вироку — милосердне виправдання. Замість цілковитої ганьби — дивовижну благодать. Ось вам і дуже практична демонстрація закону благодаті: новий шанс у житті.
Усяка церква, яка не приймає того, що складається вона з грішних людей та заради них існує, беззастережно відкидає євангеліє благодаті.
Розповідають, що якось одного відвертого грішника відлучили від церкви і заборонили йому заходити до храму. Він звернувся зі своїм горем до Бога.
— Господи, вони мене не впускають, бо я грішник.
— На що тобі скаржитися? — відповів Бог. — Мене вони теж не впускають.
Часто мене запитують: «Бреннане, як же так: ви стали алкоголіком після того, як спаслися?». Так — бо потрапив під важку руку самотності й невдачі; бо падав духом, почувався невпевнено, мене проймало почуття провини, і я відводив погляд від Ісуса. Бо зустріч з Христом не обернула мене на янгола. Бо виправдання благодаттю через віру означає, що в мене встановились належні стосунки з Богом, а не що я перетворися на такого собі пацієнта під наркозом на операційному столі.
Є така давня християнська легенда: якось один святий став навколішки і почав молитися: «Святий Боже, маю в житті лиш одне бажання. Зішли мені ласку ніколи більше Тебе не кривдити».
Почувши ці слова, Бог розсміявся вголос: «Усі про це просять. Але, скажи-но, якби я дарував таку ласку всім, то кому тоді прощав би?».
Позаяк ми спасаємося благодаттю через віру, я вірю, що серед сили-силенної люду, який стоятиме у білих одежах і з пальмовими гілками в руках перед престолом та Агнцем (див. Од. 7, 9), побачу і повію з борделю в Неваді, яка зі сльозами на очах розповідала мені, що не зуміла знайти іншої праці, аби забезпечувати свого дворічного сина. Побачу жінку, яка зважилася на аборт, а тепер карається через почуття провини і докори сумління, хоча, зважаючи на страшну альтернативу, зробила все, що могла; побачу бізнесмена, якого так душили борги, що він продав свою добропорядність у низці відчайдушних оборудок; побачу невпевненого, залежного від схвалення з боку інших священника, який ніколи не кидав із кафедри виклик своїй пастві і прагнув безумовної любові; побачу підлітка, якого розбещував батько і який тепер торгує своїм тілом на вулиці, а щовечора, коли засинає після останнього «клієнта», шепоче ім’я невідомого Бога, про якого дізнався у недільній школі; побачу чоловіка, який навернувся на смертному ложі, а до того десятиліттями жив на повну силу, порушував усі закони, Божі і людські, потопав у хоті і чинив наругу над усім на світі.
«Але ж як?» — запитаємо ми.
І тоді голос промовить: «Вони обмили одежі свої і вибілили їх у крові Агнця».
Ось вони. Ось ми: нас легіон — тих, хто дуже хотів бути вірним, але часом зазнавав поразки, тих, кого заплямувало життя й здолали випробування, тих, хто має на собі закривавлені одежі життєвих страждань, але попри все це тримається за віру.
Друзі мої, якщо це для вас — не добра новина, то ви так і не зрозуміли євангелія благодаті.
———————————————–
Замовити друковану книгу, читати відгуки – на сторінці книги.
Курс на основі книги для вивчення в малих групах та на молодіжних зустрічах
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.