Наш Бог на небесах! Він чинить усе, що забажає. (Псалом 115:3)

Цей вірш вчить, що коли Бог діє, Він діє так, як Йому до вподоби.

Бог ніколи не буде змушений чинити те, що Він зневажає. Він не може бути загнаним у кут, де єдиним виходом для Нього є те, чого Він робити не хоче.

Господь робить усе так, як забажає. І тому, в певному сенсі, Він завжди задоволений усім тим, що робить.

Це повинно спонукати нас схилитися перед Богом і прославити Його суверенну свободу – те, що в певному сенсі Він завжди діє вільно, згідно з Його “доброю волею”, слідуючи диктату власних уподобань.

Бог ніколи не стає жертвою обставин. Його ніколи не ставлять у ситуацію, коли Він змушений робити те, чому не може тішитися. Він не дозволяє глузування над Собою. Його не загнати в пастку, не затиснути в кут, не обмежити.

Навіть у той момент історії, коли Він зробив те, що в певному сенсі було найважчим для Бога, – не пощадити Свого Сина (Римлян 8:32), – Бог був вільний і чинив те, що Йому було до вподоби. Павло каже, що смертна жертва Ісуса була “як дар і жертва Богові, як приємні пахощі” (Ефесян 5:2). Найбільший гріх, найбільша смерть і найважчий Божий вчинок якимось глибинним чином догоджав Отцеві.

І на шляху до Голгофи Сам Ісус мав у своєму розпорядженні легіони ангелів. “Ніхто не бере [Моєї душі] від Мене, але Я Сам віддаю її” (Івана 10:18), з власної доброї волі, – “заради належної Йому радості”, як сказано в Євреїв 12:2. У той момент в історії Всесвіту, коли Ісус виглядав загнаним у пастку, Він повністю тримав усе під контролем, роблячи саме те, чого Йому хотілося – вмираючи, щоб прославити Свого Отця у виправданні безбожників, таких як ми з вами.

Тож зупинімося в благоговінні та подиві. І тремтімо від того, що не тільки наше прославлення Божої всевладності, але й саме наше спасіння через смерть Христа за нас, тримається на цьому: “Наш Бог на небесах! Він чинить усе, що забажає”.