Сказав їм Ісус: Я – хліб життя! Хто приходить до Мене, – не буде голодувати, і хто вірить у Мене, – ніколи не буде спраглим. (Івана 6:35)

Тут ми повинні бачити, що суть віри полягає в тому, щоб задовольнятися всім тим, чим Бог є для нас у Христі.

Таке визначення віри підкреслює дві речі. По-перше, це богоцентричність віри. Нас задовольняють не лише Божі обітниці, а все, чим Сам Бог є для нас в Ісусі. Віра приймає Бога у Христі як наш скарб, а не просто Його обіцяні дари.

Віра покладає свою надію не просто на оселю прийдешнього віку, але на те, що там буде Бог (Об’явлення 21:3): “І почув я гучний голос із престолу, що промовляв: Ось Божа оселя з людьми; і Він поселиться з ними, і вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними – їхній Бог”.

І навіть зараз віра найбільш щиро приймає не просто реальність прощення гріхів (хоч яким дорогоцінним воно є), але присутність живого Христа в наших серцях і повноту Самого Бога. В Ефесян 3:17-19 Павло молиться, “щоби через віру Христос оселився у ваших серцях… щоб наповнилися ви всякою Божою повнотою”.

Інша річ, яка підкреслюється у визначенні віри як задоволення всім тим, чим Бог є для нас в Ісусі, – це термін “задоволення”. Віра – це втамування спраги душі з Божого джерела. В Івана 6:35 ми бачимо, що “вірити” означає “приходити” до Ісуса, щоб їсти “хліб життя” і пити “воду живу” (Івана 4:10, 14), які є ніщо інше, як Сам Ісус.

У цьому полягає секрет сили віри, яка здатна розбити поневолюючу владу гріховних потягів. Якщо серце задовольняється всім тим, чим Бог є для нас в Ісусі, то сила гріха, яка намагається відвернути нас від мудрості Христа, виявляється переможеною.