Брати мої, майте велику радість, коли попадаєте в різні випробування, знаючи, що випробування вашої віри розвиває терпеливість. (Якова 1:2-3)

Як не дивно, однією з головних цілей страждань є зробити нашу віру більш непохитною.

Віра подібна до м’язової тканини: якщо ви напружуєте її до межі, вона стає сильнішою, а не слабшою. Саме це має на увазі Яків. Коли ваша віра перебуває під загрозою, випробовується і розтягується до межі, результатом є здатність більше витримати. Він називає це терпеливістю.

Бог так любить віру, що випробовує її до межі, щоб зберегти її чистою і сильною. Наприклад, він зробив це з Павлом згідно з 2 Коринтян 1:8-9,

Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про наші труднощі, що трапилися з нами в Азії, бо нам було надзвичайно важко, понад силу, так що й не надіялися вже жити. Але самі в собі ми мали присуд смерті, щоб не надіятися на себе самих, але на Бога, Який воскрешає мертвих.

Слово “щоб” показує, що в цьому екстремальному стражданні була мета: це було для того, щоб Павло покладався не на себе і свої ресурси, а на Бога – зокрема, на обіцяну Божу благодать у воскресінні мертвих.

Бог настільки цінує нашу щиру віру, що милостиво, якщо буде потрібно, забере все інше в світі, на що ми могли б мати спокусу покладатися, – навіть саме життя. Його мета полягає в тому, щоб ми ставали глибшими і сильнішими в нашій впевненості в тому, що Бог Сам буде всім, що нам потрібно.

Він хоче, щоб ми могли сказати разом з псалмоспівцем: “Кого, крім Тебе, маю на небесах? І коли я з Тобою, нічого не хочу на землі. Хоча моє серце і моє тіло занемагають, однак Бог є Скелею мого серця й моєю Долею повіки” (Псалом 73:25-26).