Чому ти впадаєш у відчай, душе моя, чому тривожишся в мені? Покладайся на Бога, адже я й далі прославлятиму Його – мого Бога і Спасителя мого. (Псалом 42:12)

Ми повинні навчитися боротися з відчаєм – з пригніченим духом. Це боротьба за віру в майбутню благодать. Ми боремося, проповідуючи самим собі істину про Бога та обіцяне Ним майбутнє.

Саме це робить псалмоспівець у Псалмі 42. Він проповідує своїй збентеженій душі. Він лає себе і сперечається з собою. І головним його аргументом є майбутня благодать: “Покладайся на Бога! Довіряй тому, чим Бог буде для тебе в майбутньому. Наближається день хвали. Присутність Господа буде всією необхідною допомогою. І Він пообіцяв бути з нами назавжди”.

Мартін Ллойд-Джонс вважає, що проповідь собі істин про майбутню Божу благодать дуже важлива для подолання духовної депресії. У своїй книзі “Духовна депресія” він пише:

Чи усвідомили ви, що більша частина ваших нещасть у житті пов’язана з тим, що ви слухаєте себе замість того, щоб говорити до себе? Візьмемо ті думки, які приходять до вас, як тільки ви прокидаєтеся вранці. Ви їх не породжували, але вони починають з вами розмовляти, пригадують вчорашні проблеми, тощо. Хтось говорить! Це наше “я” промовляє до нас. І ось що робить цей чоловік [у Псалмі 42]: замість того, щоб дозволяти цьому “я” говорити з ним, він починає говорити сам з собою. “Чому ти впадаєш у відчай, душе моя?” – запитує він. Його душа пригнічувала його, була готова розчавити. Тож він встає і каже: “Моє “я”, послухай-но мене. Я говоритиму з тобою”.

Боротьба з розпачем – це битва за віру в Божі обітниці. І ця віра в майбутню Божу благодать приходить через слухання слова. І тому проповідування собі Слова Божого лежить в самому серці цієї битви.