Хоча моє серце і моє тіло занемагають, однак Бог є Скелею мого серця й моєю Долею повіки. (Псалом 73:26)

Тут стоїть дієслово “занемагають”, а не “можуть занемогти”. Цей захоплений Богом псалмоспівець Асаф каже: “Моє серце і моє тіло занемагають!” Я у відчаї! Я зневірився! Але тут же він вистрілює контраргумент проти своєї зневіри: “Однак Бог є Скелею мого серця й моєю Долею повіки”.

Псалмоспівець не піддається розпачу. Він бореться з невір’ям, здійснюючи контратаку.

По суті, він говорить: “Я відчуваю себе дуже слабким і безпорадним і не в змозі впоратися. Моє тіло наче прострелене, а серце майже мертве. Але якою б не була причина цього відчаю, я не здамся. Я буду покладатися на Бога, а не на себе. Він – Скеля мого серця і моя Доля”.

Біблія рясніє прикладами боротьби святих, яку вони чинять із занепалим духом. Псалом 19:8 говорить: “Господній Закон бездоганний, – він укріплює душу”. Це чітке визнання того, що душа святого іноді потребує відродження. А якщо вона потребує відродження, то в певному сенсі вона була “мертвою”. Так вона себе відчувала.

Про це ж говорить і Давид у Псалмі 23:2-3: “Біля тихих вод піклується про мене. Мою душу Він підкріпляє”. Душа людини, про яку сказано: “Господь знайшов Собі мужа по Своєму серцю” (1 Самуїла 13:14), потребувала підкріплення. Вона вмирала від спраги і була готова впасти знесиленою, але Бог привів душу до тихих вод і знову дав їй життя.

Бог помістив ці свідчення в Біблію, щоби ми могли використовувати їх для боротьби з відчаєм і зневірою. І ми боремося цим вибухом віри в Божі обітниці: “Бог є Скелею мого серця й моєю Долею повіки”. Ми проповідуємо це самим собі. І кидаємо це в обличчя сатані. І ми покладаємося на це.