Отче, хочу, щоб ті, яких Ти Мені дав, були зі Мною там, де Я, щоби бачили Мою славу. (Івана 17:24)

Віруючі в Ісуса дорогоцінні для Бога (ми – Його наречена!). І Він любить нас так сильно, що не дозволить нашій дорогоцінності стати нашим богом.

Бог дійсно багато робить для нас (Він приймає нас у Свою сім’ю!), але Він робить це, відвертаючи нашу увагу від самих себе, щоб ми могли насолоджуватися Його величчю.

Перевірте себе. Якби Ісус прийшов провести з вами день, сів поруч на дивані і сказав: “Я справді люблю тебе”, на чому б ви зосередилися решту дня, що провели разом з Ним?

Мені здається, що занадто багато пісень і проповідей дають нам неправильну відповідь. Вони створюють враження, що вершина нашої радості полягає в постійному відчутті того, що ми – люблені. “Він мене любить!” “Ми – Його улюбленці!” Безумовно, це справді велика радість. Але не вершина і не центр уваги.

Що ми говоримо словами “мене люблять”? Що ми маємо на увазі? Що це за “бути любленим”?

Чи не було б найбільшою, найвеличнішою радістю, що підносить Христа, дивитися на Ісуса цілий день і вигукувати: “Ти дивовижний!”. “Ти дивовижний!”

• Він відповідає на найскладніші запитання, і Його мудрість вражає.
• Він доторкається до брудної, кровоточивої рани, і Його милосердя приголомшує.
• Він воскрешає мертву жінку в кабінеті судмедексперта, і Його сила дивовижна.
• Він пророкує подальші події дня, і його передбачення неймовірні.
• Він спить під час землетрусу, і його безстрашність дивує.
• Він каже: “Перш ніж був Авраам, – Я є!” (Івана 8:58), і Його слова надзвичайні.

Ми гуляємо з Ним цілий день, абсолютно приголомшені тим, що бачимо.

Хіба Його любов до нас не є готовністю зробити для нас все, що Він повинен зробити (аж до хресної смерті), щоб ми могли захоплюватися Ним без страху бути спопелілими? Відкуплення, умилостивлення, прощення, виправдання, примирення – все це має відбутися. Усе є актом любові.

Але мета, яка робить ці вчинки любов’ю, полягає в тому, щоб ми були з Ним, бачили Його славу, від якої відвисає щелепа, і були вражені. У такі моменти ми забуваємо про себе, коли бачимо і насолоджуємося всім тим, чим Бог є для нас в Ісусі.

Тому я закликаю пасторів і вчителів: Підштовхуйте людей через вчинки Христової любові до мети Його любові. Якщо відкуплення, умилостивлення, прощення, виправдання і примирення не ведуть нас до насолоди Самим Ісусом, то вони не є любов’ю.

Зосередьтеся на цьому. Саме про це молився Ісус в Івана 17:24: “Отче, хочу, щоб ті, яких Ти Мені дав, були зі Мною там, де Я, щоби бачили Мою славу”.