Він Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, померши для гріхів, жили для праведності; Його ранами ви оздоровлені. (1 Петра 2:24)

На чому ми ґрунтуємося, коли не тримаємо зла на братів і сестер у Христі, що покаялися?

Наше моральне обурення через заподіяну нам жахливу кривду не зникає лише тому, що кривдник є християнином. Насправді, ми можемо відчувати себе ще більш зрадженими. І просте “вибач” часто здаватиметься нам абсолютно непропорційним до болючості та потворності образи.

Але в цьому випадку ми маємо справу з братами-християнами, і обітниця Божого гніву на нашого кривдника не поширюється на них, бо “немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі” (Римлян 8:1). “Бог призначив нас [християн] не на гнів, а на те, щоб ми одержали спасіння через Господа нашого Ісуса Христа” (1 Солунян 5:9). Схоже, що їм усе зійде з рук!

Куди ж нам звернутися, щоби запевнити себе, що справедливість восторжествує – що християнство не є насмішкою над серйозністю гріха?

Відповідь полягає в тому, щоби ми дивилися на хрест Христа. Всі кривди, вчинені проти нас справжніми віруючими, були відомщені в смерті Ісуса. Це полягає в простому, але приголомшливому факті, що всі гріхи всього Божого народу були покладені на Ісуса. “Господь поклав на Нього гріхи всіх нас” (Ісаї 53:6; 1 Петра 2:24).

Страждання Христа були справжнім покаранням і відплатою Божою за кожну кривду, яку ви коли-небудь отримували від братів-християн. Отже, християнство не виправдовує гріх, не робить наші рани ще болючішими.

Навпаки, воно настільки серйозно ставиться до гріхів проти нас, що для їхнього виправлення Бог віддав Свого Сина на страждання, яких ми самі ніколи не зможемо завдати нікому за все, що було нам вчинене. Якщо ми продовжуємо тримати образу на брата чи сестру по вірі, то фактично стверджуємо цим, що хрест Христа не був достатньою відплатою за гріхи Божого народу. Це зневага Ісуса та Його хреста, яку ви не хочете залишити.