Багато хто скаже Мені того дня: Господи, Господи, чи не Твоїм Ім’ям ми пророкували, чи не Твоїм Ім’ям бісів ми виганяли, чи не Твоїм Ім’ям численні чудеса творили? (Матвія 7:22)

Розглянемо різницю між серцем “віри” і серцем “справ”.

Серце справ отримує задоволення від самоствердження, коли досягає чогось власними силами. Воно намагатиметься залізти на вертикальну скелю, або взяти на себе додаткові обов’язки на роботі, або ризикувати життям у зоні бойових дій, або викластися на повну під час марафону, або тижнями ревно постувати – і все це заради задоволення від подолання виклику силою власної волі та витривалості власного тіла.

Орієнтоване на справи серце може також піти в іншому напрямку і виявити свою любов до незалежності, самовизначення і самореалізації, повстаючи проти чемності, пристойності та моралі (Галатів 5:19-21). Але це та сама самовизначальна, самозвеличувальна орієнтація на справи – чи то в аморальній поведінці, чи то у хрестовому поході проти аморальної поведінки. Спільним знаменником є самоспрямованість, самодостатність і самозвеличення. У всьому цьому основним задоволенням орієнтованого на справи серця є насолода від усвідомлення, що ти напористий, автономний і, якщо вдасться, – переможний.

Серце віри радикально відрізняється. Його бажання не менш сильні, коли воно дивиться в майбутнє. Але воно прагне найповнішого задоволення від досвідчення всього того, чим Бог є для нас в Ісусі.

Якщо “справа” прагне відчуття задоволення від того, що сама долає перешкоду, то “віра” насолоджується втіхою від того, що Бог долає перешкоду. Справа прагне радості бути прославленою як здібна, сильна і розумна. Віра прагне радості бачити Бога прославленим за Його здібності, силу, мудрість і благодать.

У своїй релігійній формі справа приймає виклик моралі, з великими зусиллями долає усі перешкоди та віддає перемогу Богові як плату за Його схвалення і нагороду. Віра теж приймає виклик моралі, але лише як привід стати знаряддям Божої сили. І коли приходить перемога, віра радіє, що вся слава і подяка належать Богові.