Як олень прагне до джерела води, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Моя душа прагне Бога, – Живого Бога! Коли ж я нарешті прийду і з’явлюся перед обличчям Бога? (Псалом 42:2-3)

Цей псалом робить таким прекрасним і значущим для нас те, що псалмоспівець не прагне, головним чином, визволення від загрозливих обставин. Він не жадає втечі від своїх ворогів або їхнього знищення.

Немає нічого поганого в тому, щоб хотіти полегшення і молитися про нього. Іноді правильно молитися за поразку ворогів. Але важливішим за все це є Сам Бог.

Коли ми розважаємо в Дусі над псалмами і відчуваємо в них Його присутність, це і є головний результат: ми починаємо любити Бога більше; ми хочемо бачити Бога, і бути з Богом, і задовольнятися тим, що милуємося і радіємо в Ньому.

Кінець 3-го вірша можна перекласти так: “Коли ж я нарешті прийду і побачу Боже обличчя?” Остаточну відповідь на це питання дано в Івана 14:9 та 2 Коринтян 4:4. Ісус сказав: “Хто Мене бачив, той і Отця бачив”. А Павло додав, що коли ми навертаємося до Христа, то бачимо “світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Бога”.

Коли ми дивимось на Христа, ми бачимо обличчя Бога. І ми бачимо славу Христового обличчя, каже Павло у 2 Коринтян 4:4 і 6, коли чуємо євангельську історію про Його смерть і воскресіння. Він називає її “Євангелієм слави Христа, а Він – образ Бога”. Або (вірш 6): “пізнання Божої слави в особі Ісуса Христа”.

Нехай Господь примножить ваш голод і вашу спрагу бачити Боже обличчя. І нехай Він виконає ваше бажання вже сьогодні через Євангеліє слави Христа, Який є образом Божим.