Кажу кожному з вас через дану мені благодать: не думати про себе більше, ніж належить думати, а думати скромно, згідно з мірою віри, якою Бог кожного наділив. (Римлян 12:3)

У контексті цього вірша Павло стурбований тим, що люди думають про себе “більше, ніж належить думати”. Його рецепт проти цієї гордості – нагадати, що не тільки духовні дари є дією Божої благодаті в нашому житті, але й сама віра, з якою ми користуємося цими дарами: “…згідно з мірою віри, якою Бог кожного наділив”.

Це означає, що у нас забирається будь-яка можлива підстава для вихваляння. Як можна хвалитися, якщо навіть сама можливість отримувати дари – це теж дар?

Ця істина має глибокий вплив на те, як ми молимося. Ісус дає нам приклад в Луки 22:31-32. Перед тим, як Петро тричі відрікся від Нього, Ісус казав йому: “Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!”

Ісус молиться за те, щоб віра Петра була стійкою навіть попри гріх зречення, бо Він знає, що саме Бог дає віру. Тож і ми повинні молитися так, як молився Ісус – за себе і за інших, щоб Бог підтримував нашу віру.

Так, чоловік, що мав сина, хворого на епілепсію, вигукнув: “Вірю! Допоможи моєму невірству!” (Марка 9:24). Це хороша молитва. Вона визнає, що без Бога ми не можемо вірити так, як повинні.

Молімося щодня так: “Господи, дякую Тобі за мою віру. Підтримуй її. Зміцнюй її. Поглиблюй її. Не дай їй занепасти. Зроби її силою мого життя, щоб у всьому, що я роблю, Ти прославився у величі Того, від Кого все. Амінь”.