І було дано кожному з них білий одяг, і сказано їм, аби спочивали ще трохи часу, поки не доповнять числа їхні співслуги та їхні брати, котрі будуть вбиті, як і вони. (Об’явлення 6:11)

Майже триста років християнство зростало на ґрунті, рясно политому кров’ю мучеників.

До імператора Траяна (близько 98 р.) переслідування були дозволені, але не мали форми закону. Від Траяна до Деція (близько 250 р.) переслідування стали законними. Від Деція, який ненавидів християн і боявся їхнього впливу на свої реформи, до першого едикту про терпимість у 311-му році, переслідування були не тільки законними, але й широко поширеними та загальними.

Один автор так описав ситуацію в цей третій період:

Жах поширився по всіх громадах; і кількість лапсі [відступників, які зрікся віри, коли загрожувала небезпека]… була величезна. Не бракувало однак і тих, хто залишався непохитним і прийняв мученицьку смерть замість того, щоб здатися; і в міру того, як переслідування ставало все ширшим і інтенсивнішим, ентузіазм християн і їхня сила опору зростали все сильніше і сильніше.

Отже, протягом трьохсот років бути християнином було актом величезного ризику для твого життя, майна і родини. Це було випробуванням того, що ти любиш більше. А крайньою межею цього випробування була мученицька смерть.

І над цим мучеництвом був суверенний Бог, Який сказав, що є призначена кількість мучеників. Вони мають відігравати особливу роль у насадженні та зміцненні церков. Вони відіграють особливу роль у затулянні рота сатані, який постійно твердить, що народ Божий служить Йому лише тому, що має з цього зиск. Про це йдеться у Йова 1:9-11.

Мучеництво не є чимось випадковим. Воно не застає Бога зненацька. Воно не є несподіваним. І це точно не є стратегічною поразкою для справи Христа.

Це може виглядати як поразка. Але це частина небесного плану, який жоден людський стратег ніколи не міг би замислити або розробити. І цей план восторжествує для всіх, хто витримає до кінця з вірою у всеосяжну Божу благодать.