Знай же, що в останні дні настануть скрутні часи. Бо люди будуть самолюбні, грошолюбні, чванливі, горді, наклепники, батькам неслухняні, невдячні… (2 Тимофія 3:1-2)

Зверніть увагу, як невдячність поєднується з гордістю, зловживанням і непокорою.

В іншому місці Павло каже: “Також і безсоромність, і пусті балачки, чи грубі жарти – вони недоречні; але найкраще – подяка” (Ефесян 5:4). Отже, здається, що вдячність, подяка є протилежністю потворності та насильству.

Причина полягає в тому, що почуття вдячності – це почуття смиренне, а не гордовите. Воно підносить інших, а не себе. І воно виходить з радісного серця, а не сповненого злості чи гіркоти. Гірка вдячність – це суперечність понять.

Ключем до відкриття у серці вдячності та подолання гіркоти й потворності, неповаги й насильства є міцна віра в Бога, Творця і Підтримувача, Заступника і Дарувальника надії. Якщо ми не віримо, що глибоко в боргу перед Богом за все, що маємо і сподіваємося мати, тоді саме джерело нашої вдячності опиняється пересохлим.

Отже, я приходжу до висновку, що зростання насильства, святотатства, потворності та непокори в останні часи – це питання, напряму пов’язане зі ставленням до Бога. Основною проблемою є нездатність відчувати вдячність на верхніх рівнях нашої залежності.

Коли високе джерело вдячності Богові перестає бити на вершині гори, незабаром всі струмки вдячності нижче по схилах починають пересихати. А коли вдячність зникає, повновладдя нашого “я” потурає дедалі більшому розбещенню для свого задоволення.

Моліться про велике пробудження смиренної вдячності.