Після багаторічних намагань вести духовне життя я досі запитую себе: «Де я перебуваю як християнин? Як далеко я дійшов? Чи люблю я тепер Бога більше, ніж колись? Чи стала моя віра зрілішою порівняно з тим, якою була, коли я щойно став на духовний шлях?». Щиро кажучи, відповідей на ці запитання я не знаю. Причин для песимізму не менше, ніж для оптимізму. Я досі не знайшов розв’язку для багатьох проблем, які турбували мене двадцять чи сорок років тому. Я все ще шукаю внутрішнього спокою, творчих взаємин із іншими й глибших стосунків із Богом. І ніяк не можу визначити, чи ті незначні психологічні й духовні зміни, що відбулися зі мною упродовж минулих десятиліть, зробили мене особою більш або менш духовною.
У суспільстві, що надміру цінує прогрес, розвиток і особисті досягнення, духовне життя дуже легко стає націленим на те, щоб сягнути певних показників: «На якому я тепер рівні і як перейти на наступний? Коли я досягну єдності з Богом? Коли переживу осяяння чи просвітлення?». Чимало великих святих описували свій релігійний досвід, а багато не таких відомих ділили його на різні фази, рівні й етапи. Такий поділ може стати в пригоді тим, хто пише посібники, та коли йдеться про життя Святого Духа, дуже важливо залишити світ вимірювань позаду.
Я дійшов висновку, що духовне формування – це не кроки чи стадії на шляху до досконалості. Це рухи від розуму до серця через молитву в її найрізноманітніших формах, які возз’єднують нас із Богом, одне з одним, із нашим істинним «я».
Феофан Самітник писав:
Хочу нагадати вам тільки про одне: треба зійти з голови до серця і там постати перед обличчям Господа, повсякчас присутнього, який бачить усе всередині вас. Молитва твердо закріпиться тоді, коли в серці загориться вогник. Намагайтеся не загасити цього вогню, й молитва зміцніє так, що почне повторюватися сама: тоді у вашій душі зажебонить невеликий потічок.
Впродовж століть у духовних традиціях домінувало саме таке бачення молитви. Молитися означає постати у присутності Бога з розумом, що зійшов до серця, тобто до осердя нашого буття, де немає поділів і відмінностей, де ми зливаємося воєдино з самими собою, з Богом і з цілим створінням. У Божому серці живе Святий Дух, і там же відбувається знаменна зустріч. Коли постаємо перед обличчям Господа, повсякчас присутнього, який бачить усе всередині нас, серце розмовляє з серцем. І саме там, у серці, відбувається духовне формування.
———————————————–
Замовити друковану книгу, читати відгуки – на сторінці книги.
Духовна трилогія Ноуена про те, як вести духовне життя
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.