У намірах звести до спільного знаменника різноманітні фрагменти Писання стосовно Божої волі, мені здається, що зусилля Стівена Чернока (1628–1680), лондонського пастора-дисидента, який служив капеланом при Генрі Кромвелю, досить збалансовані та корисні. Він пише:
Бог не воліє чинити гріх ані напряму, ані за допомогою будь-якого дієвого волевиявлення. Це неможливо, бо Він заборонив гріх Своїм законом, який є проявом Його волі. Якби Бог безпосередньо волів гріха і безпосередньо забороняв його, то волів би добра і зла одночасно. То була би суперечність у Божій волі, адже воліти гріха для Нього те саме, що вчиняти його (Псалом 113:11): «Він здійснив на небі й на землі все, що забажав». Бог, безумовно, не воліє гріха, тому що Сам ніколи його не чинить. Бог воліє добра явно, тому що Він постановив чинити його. Зло Він може допускати опосередковано, через приховане волевиявлення, постановивши не давати тієї благодаті, яка би запобігла йому. Бог не воліє гріха в буквальному сенсі, бо це було б рівнозначно схвалюванню його; але Він дозволяє його вчинення заради блага, яке Божа мудрість народить з цього. Він воліє не самого гріха, а його результатів.
Деякі люди піддають сумніву звернення до «вторинних причин», які лежать між Божою суверенною волею і безпосереднім здійсненням гріховної дії. Але ця ідея проміжних причин, які різняться від кінцевої мети Божого впливу, з’являється не через вимоги богословської системи, а тому що багато біблійних текстів вимагають її. Наприклад,
1) Бог посилає «злого духа» між Авімелехом і мужами Сікімів, щоб здійснити Свою волю (Суддів 9:22-24);
2) у Луки 22:3 сатана спонукає Юду чинити те, що, як стверджують Дії 2:23, сталося згідно з Божим задумом;
3) Павло каже, що сатана засліплює розум невіруючим (2 Коринтян 4:4), але також каже, що Бог насилає «духа затьмарення» (Римлян 11:8–10);
4) сатана спонукає Давида зробити перепис (1 Хронік 21:1), який виявився гріхом (2 Самуїла 24:10), однак написано також, що в певному сенсі Бог спонукав сатану (2 Самуїла 24:1);
5) сатана отримує дозвіл від Бога катувати Йова (Йова 1:12; 2:6), але коли сатана забрав сім’ю Йова і наслав на нього недугу, Йов сказав: «Господь забрав» (Йова 1:21) і «Якщо ми прийняли добро з руки Господа, то хіба не перетерпимо зло?» (2:10) – на що автор зауважує: «У всьому цьому, що з ним трапилося, Йов нічим не згрішив устами перед Богом» (1:22; 2:10).
Подібні тексти роблять богословські роздуми Теодора Бези (1582 року) сповненими біблійного сенсу:
Нічого не відбувається абияк чи без Божої найсправедливішої постанови, хоча Бог взагалі не чинить гріха і не долучається хоч якось до нього. І Його сила, і Його доброта настільки великі й незбагненні, що в той час, коли Він використовує диявола чи злих людей, щоб вчинити деяке діло, яке Він після того справедливо карає, Він Сам усе одно чинить Своє святе діло добре і справедливо. Ці речі не стають на заваді, а радше встановлюють вторинні та проміжні причини, що лежать в основі всього. Коли у вічності Бог постановив, що саме має відбутися в деякі визначені моменти, Він водночас обрав манеру і спосіб, з допомогою яких це, за Його бажанням, мало б статися. І це настільки непорушно, що якщо деяка вада і виявиться у вторинній причині, вона аж ніяк не передбачає вади чи хиби у вічному замислі Бога.
Поділіться цим уривком з друзями, у групах спілкування та соцмережах, натиснувши на кнопки нижче: