Той, Хто Свого Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх, то хіба разом з Ним не подарує нам і всього? (Римлян 8:32)

Мій друг, який раніше був пастором в Іллінойсі, кілька років тому проповідував групі ув’язнених у тюрмі штату під час Страсного тижня. У певний момент проповіді він зупинився і запитав присутніх, чи знають вони, хто вбив Ісуса.

Дехто відповів, що римські солдати. Дехто сказав, що це зробили євреї. Дехто вказав на Пилата. Після того, як запанувала тиша, мій друг сказав просто: “Його вбив Його Отець”.

Це те, що говориться в першій половині Римлян 8:32: Бог не пощадив Свого Сина, але видав Його – на смерть. У Діях 2:23 читаємо про Ісуса, “виданого згідно з Божим задумом і передбаченням”. Ісая 53 пише про це ще відвертіше: “Ми вважали, що Він покараний, побитий і принижений Богом… На те була Господня воля (Його Отця!), щоб завдали Йому ран і смерті” (Ісаї 53:4, 10).

Або, як сказано в Римлян 3:25: “Його Бог дав як жертву примирення в Його крові”. Як Авраам підняв ніж над грудьми свого сина Ісаака, але потім пощадив сина, тому що поряд в чагарях виявився баран, так і Бог Отець підняв ніж над грудьми Свого Сина Ісуса – але не пощадив Його, тому що Він і був Ягням. Він Сам був заміною – для вас і мене.

Бог не пощадив Свого Сина, бо лише так Він міг пощадити нас, залишаючись справедливим і святим Богом. Провина за наші переступи, покарання за беззаконня, прокляття нашого гріха неминуче привели б нас до знищення в пеклі. Але Бог не пощадив Свого Сина, а віддав Його, щоб Він був проколотий за наші переступи, і зазнав тортур за наші беззаконня й опинився на хресті за наші гріхи.

Цей вірш – Римлян 8:32 – є для мене найціннішим у Біблії, бо основою всеосяжної обітниці майбутньої Божої благодаті є те, що Син Божий поніс на Своєму тілі все моє покарання, і всю мою провину, і весь мій осуд, і всю мою кривду, і всю мою зіпсутість, щоб я міг стати перед великим і святим Богом прощеним, примиреним, виправданим, прийнятим,  набувачем невимовних обітниць блаженства, на віки вічні, праворуч Нього.